А завтра

21 лютого 2020, Пт. 20:00
Мала Опера Київ, вул. Дегтярівська, 5
від 400 грн.
від 400 грн.
Обрати квиток

Галерея

А завтра у Києві - фото №1 А завтра у Києві
А завтра у Києві - фото №2 А завтра у Києві афіша
А завтра у Києві - фото №3 А завтра у Києві квитки
А завтра у Києві - фото №4 А завтра у Києві на concert.ua
А завтра у Києві - фото №5 А завтра у Києві фото
А завтра у Києві - фото №6 А завтра у Києві піти
А завтра у Києві - фото №7 А завтра у Києві дивитись
А завтра у Києві - фото №8 А завтра у Києві фото
А завтра у Києві - фото №9 А завтра у Києві піти
А завтра у Києві - фото №10 А завтра у Києві піти

Про подiю

«А завтра» – хореографічний перформанс-диптих від режисера Данила Зубкова та об`єднання «PIZDEC», в якому через танець осмислюють контекст війни, оминаючи її саму.

«А завтра» – пластичний проєкт, в якому митці досліджують "ауру" війни, зосереджуючи свою увагу на тому, що її оточує – “мирний” світ. Для цього режисер створює постановку з двох частин, де перша – про стан перед війною, а друга – після неї.

«Мені пощастило не бути учасником війни, проте я, як і кожна людина, несу відповідальність за те, що відбувається сьогодні та відбуватиметься завтра, і я маю говорити про це доступною мені мовою. Тож я обираю переломну подію – точку неповернення, – та художньо обрамлюю її; аналізую стан суспільства, що передує та слідує їй», – Данило Зубков.

За означенням ми, танцівники, маємо розважити тебе. Так склалося зпокон віків. Маємо витягати людей з буденності, показувати прекрасний світ, де кожен знайшов би собі місце.

Сьогодні ми танцюємо по лезу бритви. Тепер наше призначення – вирвати тебе із ілюзорного світу, нав‘язаного та продиктованого, аби показати оголену реальність, грубу, небезпечну. Мистецтво стражденне, мистецтво жертовне. Такою буде перша частина перформансу-диптиху «А завтра». Ми зірвемо завіси, аби нагадати про те, що ти не хочеш помічати.

Для режисера війна, попри те, що несе у собі, – це людська необхідність, це заморожений у часі стан, якого прагне суспільство. Вона не трапляється, а витікає; комплексність причин і думок тут є обов’язковою умовою.

Необхідність говорити про це зараз витікає зі спостережень за найближчим оточенням: невиправдана агресія, миттєва руйнація стосунків, пошук винуватих, зневіра, – таке трапляється щодня, хіба?..

Це не історія однієї людини, це така думка, що дуже легко підхоплюється і накриває хвилею тисячі. І хвиля ця не береться нізвідки, проте мова не про це. Вважаю важливим наділити перформанс химерним психологізмом з метою показати свій зв’язок із силою, що керує моєю буденністю (тут я – це всі ми).

Цікавою є історія, в якій танець та війна знаходять спільні витоки. Колись велике поселення ацтеків застав неврожай, який тривав роками та зморив тисячі людей. Тоді два сусідніх племені вирішили, що напасть відбувається через гнів богів, який треба вгамувати. Вони вирішили воювати до тих пір, поки жертв не стане достатньо, аби боги змилостивилися, і так сталося через три роки. З тих пір це відбувалося регулярно. У свята, з аналогічною метою вшанувати богів, ацтеки влаштовували танці, в яких брали участь тисячі людей. Дивна традиція сьогодні ніби продовжується, проте кого ми вшановуємо тепер?

Виразна мова танцю у першій частині перформансу контрастує із його ідейним тлом. Розважливий та безтурботний рух стає зброєю у війні за завтрашній день. Місце, за природою покликане для розваг, стає ареною бойових дій. В такій неоднозначній, двуликій формі будується сюжет перформансу.

Режисер не може зробити головним героєм перформансу ні воїна, ні жінку, що чекає на нього, ні його дитину, ні ворога. Він проєктує цей образ на людей, до яких має безпосереднє відношення.

В першій частині мова буде йти про посередню кабаре-трупу “Яма”, що готують нове шоу в своєму занедбаному театрі, покликане стати новаторським та змінити життя людей. Вони втомлені, але натхненні. Проте, чи буде йому місце на війні, про яку вони ще не здогадуються.

Образи у перформансі є гіперболізовані через одночасне передчуття двох подій: шоу, якому учасники віддають себе повністю, та війни, що все це у них забере.

**

«PIZDEC» – це темпоральне об‘єднання людей, що бачать у собі хист до боротьби із закоренілими цінностями в українському мистецтві.

Це група потенційно професіональних артистів та перформерів. Чому потенційно? Ми на прагнемо вигаданого ідеалу, не відчуваємо відповідальності перед критичною оцінкою. Процес створення ми без страху визначаємо першопричиною свого існування. Серед нас хіміки, бухгалтери, програмісти, танцівники. Це не про дилетантство, а про чесність. Відкидання стереотипу, відмова від ідеалізації кінцевого продукту, – так ми не руйнуємо рамки, а лише вказуємо на те, що вони вже зруйновані.


Режисер-постановник – Зубков Данило
Хореографині-постановниці – Анастасія Харченко, Гала Пєха, Марина Кущова
Асистенти хореографинь – Олександр Пташник, Юлія Лі
Художниця з освітлення – Астхік Григорян
Перформери – Поліна Скарга, Наталія Ждан, Євгеній Дмитрієнко, Надія Купець, Катерина Животовська, Олексій Базела, Дмитро Дейкало, Ніка Беліневич, Олександра Дифучина, Вова Кабусь, Оля Сало, Дарина Самойлова та Вікторія Соловйова
Фотографиня – Лора Берген
Авторка постеру – Вікторія Кім
Арт-менеджмент – Бодя Яремчук