Джульєтта і Ромео

Улюбленець публіки з глибокими, добрими очима

Артем Ємцов – український актор театру та кіно. З дитинства проявляв інтерес до незвичайних професій: спочатку хотів бути священиком, далі – цирковим артистом. В результаті – почав відвідувати театральну студію, потім закінчив Київський державний театральний інститут ім. Івана Карпенка-Карого. У 2007 році без прослуховування був прийнятий до Театру імені Лесі Українки. З 2009 по 2011 грав у Театрі на Подолі, після чого повернувся у склад колективу Київського Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки.

Артем Ємцов також бере участь в антрепризних виставах, літературних читаннях, різноманітних культурних проєктах. Серед найвідоміших вистав за участю Артема Ємцова – постановки:

• «Мегери»;
• «Безіменна зірка»;
• «Потрібен брехун!»;
• «Недоумкуватий Журден»;
• «Будьте здорові, мосьє!»;
• «Джульєтта і Ромео» та інші.

У театрі ім. Лесі Українки з 2007 р.

Віктор Сарайкін

Віктор Вікторович Сарайкін

Дата народження – 6 квітня 1959 року

Місто – Магнітогорськ

Мова – українська

Діяльність – актор театру та кіно

Становлення артиста

Віктор Сарайкін – український актор, володар звання заслужений артист України, народний артист України, член Національної спілки кінематографістів України. Майбутня зірка сцени зростав у родині глухонімих. Втрата слуху і мови матері та батька були наслідком не вроджених, а набутих обставин: здатності чути й нормально говорити батьків Віктора позбавила хвороба. Тож ці фактори не мали генетичного впливу на сина, однак недуги батьків впливали на спілкування та виховання в родині. До того ж, Магнітогорськ, де народився Віктор Сарайкін, відомий як місце, куди свого часу звозили засланців і ув’язнених. Тому кримінальний контингент оточував хлопця з раннього дитинства.

Не дивлячись на несприятливі обставини доля Віктора склалася щасливо. У школі хлопчик знайшов підтримку в молодого вчителя, який змінив його життя. Завдяки порадам наставника Віктор почав займатися фігурним катанням, захопився музикою та літературою, а також записався до драматичної студії. Школяра всерйоз зацікавила сфера культури. Саме тоді зародилася пристрасть до акторства. У будь-який вільний момент Віктор поспішав до кінотеатру на новий фільм. Щоб заробити гроші на квитки, допомагав готувати афіші: змивав старі написи та ґрунтував полотна. Мрією хлопця було побачити себе на великому екрані. Він вірив, що колись здобуде популярність і визнання, як і зірки кіно в улюблених фільмах.

Віктор Сарайкін не мав сумнівів щодо вибору майбутнього. Після школи парубок вирішив присвятити себе індустрії сценічного мистецтва. Провінційні театральні училища юнака не цікавили. По-перше, він давно мріяв переїхати з Магнітогорська. По-друге, з дитинства Віктор захоплювався листівками із зображеннями відомих акторів, які ставали для нього прикладом для наслідування. Усі вони, як виявилося, були випускниками престижних навчальних закладів, і це надихало хлопця прагнути до більшого. Так Сарайкін вступив до Державного інституту театрального мистецтва імені О. Луначарського, який закінчив у 1980 році. Дипломований актор тримав запрошення на роботу в колективі Театру на Малій Бронній. Проте з об’єктивних причин співпраця тривала лише кілька днів. Разом з дружиною Віктор Сарайкін переїхав до Києва.

Творчий шлях

Акторський дебют Віктора Сарайкіна відбувся на сцені Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, куди молодого артиста на роботу запросив актор Павло Морозенко. Далі була військова служба і по її завершенню – повернення до Театру на лівому березі Дніпра. Та згодом у Віктора почалися непорозуміння з головним режисером. Протягом кількох років Сарайкін не отримував жодної ролі, навіть у масовці, що стало серйозним випробуванням терпіння та віри у власний талант. Артист майже опинився на узбіччі професії. Та переживши складний період, за порадою дружини, почав приділяти більше уваги кіноіндустрії, де вже мав успішний дебют. Змінилась і ситуація в театрі. Артист став отримувати можливість періодично виконувати різні ролі, що дало шанс повернутися на сцену, реалізувати свій творчий потенціал та продемонструвати яскраву природну харизму.

Вже на початку 90-х Віктор Сарайкін отримує все більше ролей у кіно. Серед фільмів та серіалів за участю актора:

• «Для домашнього огнища»;
• «Злочин з багатьма невідомими»;
• «Трамвай удачі»;
• «Посмішка звіра»;
• «Слід перевертня»;
• «Ліквідація»;
• «Слуга народу»;
• «Нитки долі»;
• «Майор і магія»;
• «Субота»;
• «Невірна» та інші.

У 1995 році разом з дружиною Ніною Ніжерадзе Віктор Сарайкін переходить до Театру імені Лесі Українки. Тут виконавець яскравих ролей, талановитий актор стає улюбленцем глядацької аудиторії та отримує широкі перспективи співпраці з видатними режисерами. Колектив театру, чиї вистави неодноразово завойовували нагороди мистецьких фестивалів, стає для Сарайкіна новою творчою родиною. Сучасні вистави та ролі актора в Театрі Лесі:

• «Соло для ударних» (Хмелик);
• «Танго» (Стоміль);
• «Каліка з острова Інішмаан» (Джонніпатінмайк);
• «Вид з мосту» (Едді);
• «Джульєтта і Ромео» (Капулетті).

Цікаві факти про актора

• артист докладає зусиль, щоб підтримувати себе у задовільній фізичній формі. В цьому йому допомагають пробіжки та велопрогулянки;
• одне із життєвих кредо митця – ніколи не зневірюватися, і тоді удача сама завітає до тебе;
• серед найулюбленіших робіт Віктора Сарайкіна – роль Степана у фільмі «Афганець».

У театрі ім. Лесі Українки з 2013 р.

Надія Кондратовська

Надія Дмитрівна Кондратовська

Дата народження – 16 липня 1951 року

Місто – Львів (Україна)

Мова – українська

Діяльність – актриса театру та кіно, актриса дубляжу і озвучення

Становлення артистки

Надія Кондратовська – українська актриса театру, кіно, закадрового озвучення і дублювання, народна артистка України. Розповідаючи про свій шлях до сцени, акторка зізнається, що завжди була дуже рухливою дитиною. А мама – бачила це і намагалася підхопити, підтримати всі таланти, що відчувала у доньці. Тож вже у віці 5 років дівчинка почала відвідувати студію балету при Львівському оперному театрі. Надії дуже подобалися заняття. Дівчинка, що з дитинства відзначалася винятковою самостійністю, обрала подальший напрям – циркову акробатику. І навіть отримала звання кандидата у майстри спорту.

Відчувши своє призначення, Надія Кондратовська вирішила присвятити себе культурі й творчості і вступила до театрального навчального закладу. Одним з викладачів Кондратовської був актор і режисер Олександр Соломарський. У 1974 році Надія Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. На той час вже тривала співпраця молодої актриси з колективом Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької у Львові. А у 1978 році майбутня зірка сцени влилася в команду акторів, режисерів, продюсерів Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки.

Творчий шлях

Незважаючи на те, що народилася зірка у Львові, рідним домом для Надії Кондратовської став Театр Лесі Українки. Хоча одну зі своїх ролей актриса зіграла у виставі київського Театру «Сузір’я». Це була постановка «Леттіс і Лавідж», що принесла Кондратовській одну з нагород престижної в індустрії мистецтва премії «Золота Пектораль». Аудиторія та колеги актриси відзначають, що Надії Дмитрівні вдається дивовижним чином поєднувати на сцені органічність і цирковий гротеск. А ще – роботу в театрі та кіно. Сама акторка своїми улюбленими жанрами називає трагедію та комедію. Хоча зазначає, що комедія вимагає трохи більше зусиль від виконавця. Причина цьому – необхідність мати хороший настрій, який треба нести глядацькій аудиторії.

Партнерами Надії Кондратовської не лише на сцені, а й у житті стали такі легендарні митці, як Анатолій Хостікоєв та Олександр Бондаренко. Окрім цього, артистка тривалий час була наставницею для одного з популярних телеведучих: навчала медійника говорити красиво, правильно та впевнено. У професійній роботі Кондратовьска зарекомендувала себе як яскрава творча індивідуальність, яка майстерно поєднує ефектний стиль, ліричність та ексцентричність, вирізняється сильним темпераментом і винятковими музичними здібностями.

Серед найвідоміших ролей акторки, вартих нагород престижних фестивалів, – Женя («Тил» М. Зарудного), Катерина («В степах України» О. Корнійчука), Світлана («Головний екзамен» І. Шамякіна), Мадемуазель Кап’юла, Фліпот («Запрошення до зам¬ку», «Генерали в спідницях» Ж. Ануя), Сарацинка («Помста по-італійськи» Л. Піранделло), П’єра («Трохи ніжності» А. Ніколаї), Пані Пантич («ОБЕЖ» Б. Нушича), Олімпія («Блоха у вусі» Ж. Фейдо), Сюзетта («Сімейна вечеря» М. Камолетті) та інші.

Надія Кондратовська також долучилася до створення понад 50 кінематографічних та анімаційних робіт – як акторка та актриса дублювання та озвучення. Зокрема, талант артистки проявився у наступних фільмах та проєктах:

• «Повернення Мухтара-3»;
• «Люблю тебе до смерті»;
• «Один проти всіх»;
• «Тринадцять місяців»;
• «Тільки кохання»;
• «Мама напрокат»;
• «Ластівчине гніздо»;
• «Земля забуття»;
• «Папаньки 2»;
• «Ціна бабусиного спадку»;
• «Енканто: Світ магії»;
• «Бріджертони»;
• «Абатство Даунтон»;
• «Історія іграшок-4» та багато інших.

Нагороди та відзнаки

Надія Кондратовська є лавреаткою трьох нагород престижної премії «Київська пектораль»:

• Найкраще виконання жіночої ролі другого плану («Запрошення до замку», 1993 рік);
• Найкраще виконання жіночої ролі першого / другого плану («Леттіс і Лавідж», 2009 рік);
• Найкраще виконання жіночої ролі («Обіцянка на світанку», 2014 рік).

Про значущий внесок Надії Кондратовської в розвиток української культури говорять високі звання: заслужена артистка України (2009 рік) та народна артистка України (2018 рік). Сучасні вистави та ролі актриси в Театрі імені Лесі Українки:

• «Блискуча ідея» (Катрін);
• «Дивний випадок із собакою у нічний час» (Місіс Александер);
• «Бабине літо» (Доріс);
• «Джульєтта і Ромео» (Мамка Джульєтти);
• «Сімейна вечеря» (Сюзетта, куховарка).

Народний артист України. У театрі ім. Лесі Українки з 1993 р.

У театрі ім. Лесі Українки з 1999 р.

У театрі ім. Лесі Українки з 2011 р.

Олексій Поліщук

Олексій Олексійович Поліщук

Дата народження – 17 грудня 1985 року

Місто – Чернігів (Україна)

Мова – українська

Діяльність – актор театру та кіно

Становлення артиста

Олексій Поліщук – український актор театру і кіно, заслужений артист України. Середню освіту здобув у школі №1 міста Чернігова, де поглиблено вивчав іноземні мови. Ще у шкільні роки хлопець почав цікавитися індустрією мистецтва, а саме – сценою. Тож після закінчення школи вирішив пов’язати життя із творчістю. Професію майбутня зірка світу української культури отримав у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого (курс Ю. Мажуги). У 2006-му Олексій отримав диплом навчального закладу та з вересня того ж року приєднався до творчого колективу Національного драматичного театру імені Лесі Українки. Сьогодні актор проживає у Києві.

Творчий шлях

Визнання і популярність серед широкої аудиторії Олексій Поліщук завойовував поступово. Яскравий та енергійний актор почав отримувати не лише епізодичні ролі, а й ролі головного плану. З’явилися перспективи гастрольних турне з творчою групою Театру Лесі Українки. В рамках співпраці з продюсерами Театру «Актор» Олексій виконав роль Роберта у виставі «Шлюбне посвідчення». Багатою є і фільмографія Поліщука. Актор брав участь у понад 20-ти проєктах. Це фільми і серіали:

• «Тримай мене міцніше»;
• «Особиста справа»;
• «Гра в кохання»;
• «Команда»;
• «Специ»;
• «Порушуючи правила»
• «Мертві лілії»;
• «Пес Альф» та інші.

Дебют Олексія Поліщука в кінематографі відбувся у 2003 році. Актор зіграв епізодичну роль у комедійному серіалі «Весела компанія». Та основну увагу слід приділити саме діяльності артиста в Театрі Лесі Українки. За майже 20 років роботи в колективі Олексій підкорив серця сотень шанувальників. А серед найяскравіших ролей можна виділити наступні: Артуро («Ризик (Коханці та злодії)» Е. де Філіппо, Д. Фо), Жадов («Тепленьке місце» за О. Островським), Фабріс («Оголена зі скрипкою» Н. Коварда), Картер («Жирна свиня» Н. Лабют), Марко («Вид з мосту» А. Міллера), Ґастон («Пасажир без багажу» Ж. Ануя) та інші.

Сучасні вистави і ролі:

• «Стефаник. Новели» (Василь);
• «Для домашнього огнища» (Редліх);
• «Острів скарбів» (Лікар Лівсі);
• «Безіменна зірка» (Марін Мірою, учитель космографії);
• «Вид з мосту» (Марко);
• «Ім’я» (П’єр Гаро);
• «Джульєтта і Ромео» (Тібальт, племінник дружини Капулетті).

Стиль і розвиток артиста

Олексій Поліщук – актор, чий талант вражає своєю багатогранністю та глибиною. Його природна харизма, виконавський рівень у поєднанні з видатними вокальними здібностями створюють унікальний образ митця, який захоплює своєю щирістю та емоційною насиченістю. Поліщук майстерно балансує між ліричністю та енергійною виразністю, відкриваючи нові грані своїх персонажів. Здатність до перевтілення, а також яскрава інтерпретація відомих образів роблять кожну роль особливою подією на сцені. Актор залишає у глядачів глибоке відчуття щирості й довіри до своїх героїв, що є беззаперечним доказом високого професіоналізму та істинної відданості мистецтву.

Нагороди та відзнаки

У 2017 році Олексій Поліщук отримав звання заслуженого артиста України, що підкреслило значущий внесок майстра сцени у розвиток української культури та мистецтва.

Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2009 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2012 р.

Акторка, чий список ролей – довгий та розмаїтий

Ірина Новак – українська акторка театру і кіно, радіо- й телеведуча, з 2014 року – володарка звання заслуженої артистки України. У 1999 році закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, де ще під час навчання на першому курсі почала роботу журналістки на українському телеканалі. Далі була робота ведучої в гумористичній передачі «Шурум-бурумчики, шарам-баранчики» та «Шолом, Києве!» Ірина проявила себе й на радіо та знімалася в рекламних роликах. З 1999 року – працює в Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки в Києві. У 2009 році Ірина Новак увійшла до топ-20 кращих актрис України (за версією експертів «Української правди»). І це – цілком заслужено, адже чарівна, харизматична актриса здатна зіграти буквально будь-яку роль.

«В кожній своїй героїні намагаюсь побачити світло»

Творча активність Ірини Новак дійсно вражає. Це десятки ролей в кіно і театрі. Професійним дебютом стала епізодична роль у фільмі «Як гартувалась сталь». У фільмографії акторки також присутні такі роботи як «Ляльковий будинок» (Мая Горенич), «Укус Вовчиці» (Рубцова), «Пристрасті по Зінаїді» (мати Ігоря), «Швидка допомога» (Діана), «Повернення Мухтара» та багато інших. Серед найяскравіших робіт Ірини Новак у театрі:

• «Безіменна зірка» (Мона);
• «Полковник і птахи» (Лікарка);
• «Джульєтта і Ромео» (синьйора Капулетті, дружина Капулетті);
• «Для домашнього огнища (Юлія);»
• «Загадкове нічне вбивство собаки» (Джуді, мати Крістофера);
• «Оголена зі скрипкою» (Ізабелла Сороден) та інші.