Ми використовуємо файли cookie для забезпечення роботи сайту, збору статистики та покращення вашого досвіду. Ви можете прийняти всі файли або їх використання.
Зателефонувати: 10:00-19:00 Пн.- Пт.
Відповідаємо протягом дня з 10:00-19:00 без вихідних
Наш центральний офіс
Дмитрівська, 66а, офіс 1, Київ, Україна
Оберiть мiсто
Лариса Кадочнікова – українська акторка театру та кіно, народна артистка України, лавреатка Національної премії ім. Т. Г. Шевченка. Майбутня зірка великої сцени народилася в родині митців. Батько Валентин Кадочніков був художником і режисером. А мати, Ніна Алісова – акторкою родом із Києва. Тож родина завжди мала тісні зв’язки зі світом творчості та культури.
Одними з перших дитячих спогадів актриси стали події Другої світової війни. Лариса разом із мамою та старшим братом Вадимом жили в Києві. Маму, яка працювала на кіностудії, відправили на зйомки до Середньої Азії. Діти залишилися з бабусею, яка згодом вивозила онуків з окупованого міста. Родина тиждень добиралася потягом до Ашгабаду. То був складний період – із мінімумом їжі, постійними труднощами. Два роки сім’я провела в евакуації. Коли Ларисі було п’ять, дівчинка втратила батька.
Дитинство Лариси і Вадима минало в атмосфері творчості серед знайомих акторів, режисерів, художників. Брат акторки у майбутньому обере професію кінооператора. А сама Лариса зовсім не планувала пов’язати свою долю з театром чи індустрією кіно. Проте склалося інакше: дівчина пішла складати іспити до театрального інституту просто за компанію з подругою. І хоча подруга не пройшла, Кадочнікова несподівано навіть для себе вступила до інституту кінематографії. І це – за неймовірно високого конкурсу (тисяча охочих на одне місце).
Дебют Лариси Кадочнікової відбувся ще в роки студентства. Актриса знялася у стрічці «Василь Суриков». Проте популярності й визнання широкої аудиторії робота актрисі не принесла. А по завершенню навчання в інституті випускниці пощастило отримати запрошення на роботу у колективі популярного театру «Сучасник».
Світове визнання та статус ікони українського поетичного кіно Лариса Кадочнікова здобула завдяки головній ролі у легендарній стрічці Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Фільм був знятий за мотивами однойменної повісті Михайла Коцюбинського. Саме участь у цьому проєкті стала переломним моментом у кар’єрі Кадочнікової. 1963 року акторка полишила роботу в московському театрі та перебралася до України.
Роль Марічки дісталася Ларисі Кадочніковій миттєво. Все вирішив один погляд. Щойно режисер побачив дівчину, одразу зрозумів: перед ним – Марічка! Так актриса стала справжньою зіркою і частиною кінолегенди. Стрічка одразу завоювала серця шанувальників кіно. Лише за перший рік фільм побачили понад 8,5 млн людей. На світових фестивалях кіно фільм отримав понад 100 нагород міжнародного рівня.
У 1964 році розпочалася співпраця з творчою групою Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки. За понад 60 років Лариса Кадочнікова жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Артистка наголошує: завжди іде на роботу з радістю. В репертуарі акторки – понад 50 яскравих ролей у таких виставах як:
Образи, створені Ларисою Кадочніковою, вирізняються глибиною психологізму, витонченістю і внутрішньою драматургією. Її героїні часто мають складний, багатошаровий внутрішній світ. І розкривається він не лише через слова, а передусім через погляд, пластику, інтонації та мовчання (адже воно буває неймовірно промовистим). Актриса володіє тонким чуттям нюансів і здатністю передавати емоційні переходи на рівні ледь помітних змін у поведінці персонажа.
Особливий стиль Кадочнікової полягає в її поетичній акторській манері. Гра мисткині – це синтез чуттєвості та інтелекту, емоційної щирості й глибокої роботи над роллю. Лариса Валентинівна завжди вносила у кожний образ щось особисте, унікальне. При цьому не прагнучи до зовнішньої ефектності, а до правдивості й органіки.
Мало хто здогадується, що окрім визнаної акторської кар’єри, Лариса Кадочнікова має ще одне творче обличчя – художниці. Живопис і графіка завжди були особливою пристрастю зірки театру. Персональні виставки відбувалися не лише в Києві, а й за кордоном. Зокрема, –в Німеччині та Швеції. Свої здібності до малювання Кадочникова вважає спадковими. Батько мав хист до образотворчого мистецтва. Тож, імовірно, талант передався актрисі від нього.
За словами самої Кадочнікової, малювання стало для неї другим покликанням, яке відкривалося роками. У Стокгольмі було придбано близько двадцяти полотен мисткині. Ще кілька знайшли своїх власників у Києві. Актриса зізнається: реалізувати себе ще в чомусь поза основною професією – особливе щастя. На думку акторки, театр і кіно – це постійна залежність: від режисера, партнерів, репетиційного процесу, фінансування. Художник же – самодостатній творець, вільний у своїй уяві та самовираженні. І саме ця свобода для Лариси Валентинівни –безцінна.
Лариса Кадочнікова знялася в десятках фільмів і телепроєктів. Серед них:
Після початку повномасштабного вторгнення Лариса Кадочникова опинилася в центрі уваги нового документального фільму Дмитра Томашпольського «Лариса Кадочникова. Війна». Стрічка стала спробою зафіксувати глибокі трансформації, які переживали Київ і представники мистецького середовища після 24 лютого 2022 року.
Фільм розповідає не лише про акторку, а й про цілі пласти культурного життя, що змінюються під тиском війни. Проєкт створювали у співпраці з музикантом Олегом Михайлютою (Фаготом), знаним мистецтвознавцем і професором Вадимом Скуратівським, кінознавцем та літератором Сергієм Тримбачем. До роботи долучився колекціонер і меценат Олександр Брей. Разом герої фільму склали мозаїку поглядів, переживань людей, які залишилися в Києві, щоб боротися за культуру, пам’ять і справжні цінності.