Каліка з острова Інішмаан

Гадаю, що кожна людина хоч раз у житті мріяла про те, щоб виїхати куди-небудь у «теплі краї»... у свій «Голлівуд»... у своє Ельдорадо, щиро вірячи, що там, в іншому місці, все буде інакше, все буде добре... і там, в іншому місці, з іншими людьми вона обов'язково буде щасливою!

Ми всі хочемо кохати і бути коханими. Напевне, це головна потреба людини. І у кожного свій шлях до розуміння того, що насамперед необхідно прийняти і полюбити себе... таким, який ти є. І тоді, можливо, ти поглянеш на навколишній світ по-іншому.

 Історія Каліки Біллі, на мій погляд, саме про це, ця історія про пошук відповіді на головне питання в житті: «Хто я? Навіщо я живу?». І коли людина знаходить відповідь на це питання, вона знаходить головне - сенс життя. Іноді за ці знання доводиться платити дуже високою ціною.

«У житті кожного хлопця настає момент, коли він повинен взяти долю у свої руки, спробувати щось зробити, і, навіть якщо він знає, що у нього один шанс на мільйон, він все ж повинен його використовувати, інакше для чого взагалі жити? » - так говорить Каліка Біллі.

П'єси Макдонаха для мене цікаві тим, що вони, незважаючи на те, що дійові особи в них переважно ірландці, не мають національних кордонів.

Історії Макдонаха про людей і для людей: про те, що близько і зрозуміло кожній людині. Мені здається, не тільки ірландці знають, як болить душа від самотності...

Незважаючи на зовнішню жорсткість, іноді навіть жорстокість, відчувається, що Макдонах любить своїх персонажів, любить людей. Він вірить, що, коли людство опиниться на краю прірви, в останній момент спрацює якийсь механізм, який розбудить у людині її людську сутність - здатність любити, співпереживати.

І у цій вірі я його щиро підтримую.

Кирило Кашліков